30.06.2015 11:11
18+
194
    
  2 | 2  
 © Бойчук Роман

ЗРАДЖЕНЕ НЕБО

ЗРАДЖЕНЕ НЕБО

Скажи, ну навіщо зреклася ти янгольських крил?

На мене свою проміняла ти вічність у небі.

Я надто чужий і ніякий не вірності лебідь.

У вільному плаванні я корабель без вітрил.


Я надто звичайний, тебе недостойний, прости.

Кому віддала ти, скажи, свої зрізані крила?

Ти серце любові своє мені навстіж відкрила, 

Я не увійшов і тебе у своє не впустив.


Для грішного мене, напевно, зачинений рай.

Кохання моє обезкрилить тебе іще більше.

Поезія – ти! Ну, а я – залишатимусь віршем.

Між нами назавжди межею стоїть небокрай. 


Ти – янгол хранитель єдиний мій там, а не тут.

Сліпою любовʹю не можна лишатися неба.

І як мені бути тепер на землі там без тебе?

Відомо, що в янголів крила нові не ростуть.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.07.2015 14:45  Світлана Рачинська => © 

Чудово, Романе! Крила таки відростають!!! Нехай серця знаходять себе на сторінках майбутніх творів, а ЛГ не втрачають віри і уникають самозречення. Визнання гріху - це вже і є каяття, а за ним слідує щось нове, прекрасне і непізнане! Успіхів!!!

 30.06.2015 20:28  Тетяна Белімова => © 

Романе, ти таки сміливий поет. Якби не знала автора, подумала б що то жінка від імені чоловіка - не звично чути "критичне" про вас від вас же)))
Пристрасно!