Не кличте мене серед ясної ночі
Не кличте мене серед ясної ночі:
У мене у скронях неясна печаль…
Блакитної крові розбавлений розчин.
Холодного серця прозорий кришталь.
Але це неправда, це все – тільки зброя,
Моя огорожа супроти образ.
Я лиш захопилася власною грою,
Зумівши побачити світ без прикрас.
Та я так не хочу, не мушу, не треба!..
Як іноді втішно в омані думкам,
І крилами різати в полудень небо,
Читати вірші опівночі зіркам.
Я вірити хочу в безмежні і щирі,
У віддані душі і світлі серця.
Я дуже сумую: для власної мрії
Невже я не можу іти до кінця?
Та годі! Жалітися справа даремна.
Світ за очі бігти – невдячна мета.
Все буде, звичайно. Все буде, напевно!
Вже завтра із місця мій зрушить літак.
Та все ж не дивіться до мене у очі –
В них тягне до дна незбагнена печаль…
Червоної крові насичений розчин.
У серці гарячому схований жаль.
м.Дніпродзержинськ, Листопад, 2007 р.
