Погляд
Погляд, що ніколи не згасне
Ти дивишся із фото такий безстрашно-мужній
З усмішкою у серці, із іскрою в очах.
Ти дивишся із фото – так сумно і беззвучно.
Дві ямочки на щічках, і у очах не страх...
Ще зовсім юний, щирий, і риси, як дитячі.
Який ти молодий ще, не відавший життя.!
Віддавши найцінніше, не зрозумів навіщо -
Пішов у нове, краще, у вічне майбуття!
Ти дивишся із фото – а я тебе не знаю.
Не зустрічались зовсім ми в грішному житті.
А просто лише фото. Сумне трагічне фото.
Як різко повернулось щось щемне у душі…
Навіщо ж так, солдате? Навіщо так, навіщо?
Чого пішов у вічність не мовивши: прощай?
Та я… я помолюся. Я буду пам’ятати.
Ти знай про це, солдате. Ти головне це знай!
Ти дивишся із фото. Так ніби із докором.
А, може, просто з сумно. А, може, в пустоту…
І ти ж чийсь син і тато. Ти ж дивишся, солдате…
Я довго ще цей погляд у серці пронесу…
І дивиться на фото така ще зовсім юна.
Із чорною косою, з хустиною в руці.
Вдовиця-наречена, не вінчана, а просто…
І зігріває погляд на фото очі ці…
Луцьк, 28.06.2014