26.07.2015 14:02
для всіх
186
    
  4 | 4  
 © Анна Ольтенберг

Лебідь

Лебідь
Я розчинюсь у спогадах лукавих…
Я затанцюю як з тобою… Як колись…
Світлана Рачинська

Залишив мене, щось тебе звабило…

Я, мов зламаний лебідь, падала.


Я не дихала і не літала.

Я до рук чужих важко звикала.


Допікали до болю мелодії,

Такі рідні, щемкі, незаповнені…


Танцювала… так щиро і вперто.

Про самотність, нестримно, відверто.


…Під дощем танцювати не страшно,

Лиш не «соло підбитої пташки».

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.08.2015 07:59  Максимів Галина => © 

Чудова поезія!

 29.07.2015 21:20  Ганна Коназюк => © 

Красиво так!..
Чудова поезія!

 29.07.2015 21:15  Світлана Рачинська => © 

Такі танці не на життя, а на смерть - зазвичай... Війнуло лебединою вірністю. Анно. Відчулося... Приємно, що і мене умістили у епіграфі...

 27.07.2015 19:23  Тетяна Чорновіл => © 

Щемливо! Відчулось! Нехай усе збудеться якнайкраще!

 27.07.2015 08:09  Тетяна Белімова => © 

Аню, чудовий вірш і епіграф, що надихнув!
Хочу звернути Вашу увагу на другий рядок: "я, як...". Важко вимовляється. Можна спробувати "я, мов..."
Натхнення! Нових творів!

 26.07.2015 16:56  Панін Олександр Мико... => © 

Я ридала жахливо, запекло,
Я - мелодія помсти із пекла,
Аби демоном кари не стати,
Я себе спонукала прощати.
Блискавиці мене освітили,
Дали силу, на послух пустили,
Щоб страждання могла відстраждати,
Знову білою пташкою стати.
Щоб підбитою більше не бути,
Треба блискавки голос почути.