Дубовий гай і осика
До дубового гаю
Затесалась осика,
Як це сталось не знаю,
Та була вона дика.
Воювала за сонце,
Воювала за простір,
Розштовхала віконце
Аж до неба у гості.
Раніш всіх зеленіла,
Як дуби іще спали,
Перша всіх і жовтіла,
Як вітри літо крали.
Та тихенько весною
Розсівала насіння,
Готувала до бою
Молоде покоління.
Треба гай захопити,
Щоб тут жити осикам,
Дуби взялась тіснити
Ця приблуда велика.
Та дуби схаменулись,
Сонце їй затулили
І самі аж жахнулись,
Як осику провчили.
Вона всохла і впала
Та й розсипалась в порох,
Силу гаю не знала,
Якщо дуб її ворог.
Гай дубовий зостався,
Як завжди зеленіє,
Хто добити нас взявся
Теж впаде і зотліє.
22.11.12.
>м. Київ, 22.11.12.
