Біла Пташка
Вільний переклад
Как божие солнце, меня любил,
А чтобы она не запела о прежнем,
Он белую птицу мою убил.
Промолвил, войдя на закате в светлицу:
« Люби меня, смейся, пиши стихи!»
И я закопала веселую птицу
За круглым колодцем у старой ольхи.
Ему обещала, что плакать не буду,
Но каменным сделалось сердце мое,
И кажется мне, что всегда и повсюду
Услышу я сладостный голос ее.
Анна Ахматова
Був дуже ревнивий, тривожний та чулий…
Як сонечко боже, мене він любив,
А щоб не згадала я волю минулу,
Мою Білу Пташку – Свободу…
Убив!
Приніс бездиханну, поклав на долівку:
- Кохай мене, смійся та вірши пиши…
І я закопала веселу пташинку,
І я поховала частину
Душі.
Йому обіцяла: «Ридати не буду…»,
Зробилися серце й душа кам’яні,
Постійно: і вдень, і вночі, і усюди
Ввижається голос пташиний
Мені.