Андромеда. Замальовка
Важко стискає зап"ястя ланцюг.
Віддана звіру людьми на поталу.
Вітру порив, мов від жаху, ущух,
Тіло твоє овиває недбало...
Піниться море розвінчаних мрій...
Більше нема ні на кого надії.
Скутого тіла цей вигин стрункий...
Диво збулось. Допомога надІйде.
Погляд Медузи біду відвернЕ.
Дика потвора нараз скам"яніє.
Ніжно по тілу ланцюг зісковзне,
Наче покрови... І втілення мрії
Дивних бажань, що прокинуться знов,
Візьме Персей, подарований Небом...
Вірність... Надія... Одвічна любов...
Ти заслужила на це, Андромедо!..
