Меланхолійне
Любов, гадала, залунає широко
Медово-ніжною мелодією див.
Але думки твої мовчали вироком,
Осінній сум останки мрії нагло змив.
А дощ меланхолійними мотивами,
Палке розкрилля обернувши у мінор,
Аби пориви не були бурхливими,
Сховає світ за сірою вуаллю штор.
Кохання наше - вигадка-фантазія,
Бо укриває серце глухонімота.
Забудемо цю зустріч, як оказію...
І я не та, що ти у сні шукав. Не та!
