Любов мою обшарпану цілуй...
Чи кинь її, відверту, в багнови́ще.
Вона не зверхня, за горди́ню вища,
І ти, мабу́ть, не склав ще їй ціну.
Дивися прямо у моє лице
І задуши надію до останку!
Як мім, азартно бався у мовчанку
Чи вбий наза́вше пулею-слівцем.
Загасне сонце, прийде ніч ось-ось,
Свічу задує подихом вітрисько.
Довіра упаде, бо дуже слизько...
Зітліє те, що самозайнялось.
Ні! Все-таки цілуй наперекір,
Пере́судам усупереч, надмірно.
Прощання - плата ве́льми непомірна
За клумаки́ упертих недові́р.
Здолаємо неспокою ріку...
Ти висловиш любов мені у вічі.
Піде печаль, бо крити буде нічим,
Пізнаємо кохання в тернику́.
