Мовчазному історику
Тишу в тобі відкували старезні сармати.
Очі твої – наче блиски холодних вогнів.
Кажуть, щоб так-ось навчитись постійно мовчати,
Треба сказати багато сполоханих слів.
Ти одягаєш броню свою, маску байдужу,
Ти півдуші вже віддав за цю сіру броню.
І коли час надійде колись міряти душі,
Ту половинку навряд чи кудись та й візьмуть.
З книг тобі дивляться в очі царі і розп’яті,
В тебе історія глухо скрипить на зубах.
Зрештою, ти-бо так гарно навчився мовчати,
Що перед словом набув собі загнаний страх.
