Під прохолодним шовком покривала
Під прохолодним шовком покривала
багряне сонце
грати ніжних слів
ти кормиш пташку з рук своїх любов’ю
вважаючи її за серце впіймане моє
ти їй розказуєш про неозорі далі
куди літаєш мріями у снах
і пригортаєш
до грудей
кохаєш
замкнувши вкотре
в клітці
під шовковим багрянцем
не знаєш тільки
то не я у клітці
у безсердечних
нас
вітри шматують душу
не поділивши з Господом парі
а у твоїх
тендітних теплих пальцях
упіймана
від того полохлива
єдина думка
якій полон прийшовся до смаку
вона тебе ніколи не покине
хіба кидають прихисток такий?
і вічний сон котрий назвала щастям
і юродивий світ химерій
тільки твій
не потривожу я бурлеском одкровеній
ідилію шовкових покривал
вітри мене ще трохи і розірвуть
тебе ж не потривожать
навіть в снах
