Лжепророку
Фальшива правда з вуст твоїх
Стікає водоспадом,
Неначе ядом, травить душу
І вбиває все живе,
Що в серці розквітало –
Дивним садом…
У попелі лежить –
Знесилене, німе…
А люди вірять,
Й п’ють отруту,
Що ти нектаром
Лжепророче наречеш.
В дурмані слів,
На власну землю люті –
Руйнують все,
І знищують себе…
Вони прозріють,
Та чи не пізно буде?
На згарищі, у попелі,
Із скалками душі…
Скалічені, знесилені
Своєю ж люттю.
Вже непотрібні
А ні мертвим, ні живим…
Харків, 13/07/2015
