Отак. І не інак
Як з гір осінній вітер лине...
Холодний час навстав.
Та Ахріман вказав, поета врятував-
Він дарував мені рабиню,
Аби не сумував.
І я не сумував... Це й як не сумував)))
.........................................
Ні... Ми не сумували...
Ці ночі, повні шалу...
Оголеність рабині...
Все мало... Мало... Мало...
..........................................
Та далі.
А далі повернути рабиню наказав...
Щоб не відволікався. А щоб вірші писав.
То ж я засумував... Писати перестав...
І все просив, благав, аби мені віддав
Ті ночі, повнії вогню...
Поєднання дурман...
Привчив до вишуків меню
Спокусник Ахріман...
...........................................
Приводить знов... Всю покровом укриту...
-Ну що ж... Бери, як хочеш, бітте-дрітте!..
Зриваю ті покрови...
-щоб ви були здорові!
Стара і висхла баба...
Ще й шкіриться, мов жаба...
З останніх сил волаю я-
Віддай мою! Це- не моя!!!
А він- поете, йди сюди!
Дивись, у ній було води
Цілісіньке відерце.
Що? Тіпається серце?
Я з неї воду відкачав,
Аби ти хоч би щось пізнав.
Не дівчину, ні вроду-
Кохав ти, хлопче, ВОДУ!!!
То ти, поете, ЦЕ любив?
На що талан свій загубив?
......................................
Душа моя розбита...
Розбита на друзкИ...
Тепер водою мити
І руки і чашкИ-
Це ж начебто кохання
Розтопче нагло шуз...
......................................
Проте- я знов пишу...
