Кара
З циклу «Згарища кохання»
Владыке – горящему змию:
Над телом танцовщицы пьяной,
Творили вночи литургию…
Ф. Сологуб
Ми нестямно, гріховно
кохали,
Так святенник суворий
казав,
Нас прокльони його
не лякали,
Диво-пристрасті шал
зігрівав…
В колючках і стражданнях
дороги…
Ми собі не складаємо
звіт,
Лиш червоним сліди
босоногі,
Щедро зрошує маковий
цвіт…
За безумство ненавидів
натовп,
Духівник фанатично
цькував,
Хто у заздрісні кігті
потрапив,
Сили жити вже більше
не мав…
Самогубство карають
жорстоко:
В ланцюги нас нещадно
кують,
Над безоднею пекла
без строку
Ми страждання проходимо
путь.
В ланцюгах над безоднею
виснем,
Пролунають слова
каяття -
Нас тоді упокоять
нарізно,
В протилежних кутках
небуття.
Ланцюги ми розгойдуєм,
плачем,
Потойбічне
вистежує нас,
Цілий рік наближаєм
терпляче
Божевільний цілунку
екстаз.
Ми готові терпіти
страждання.
Тінь розлуки, ти серця
не край,
І такого, як наше,
кохання
Не здолають ні пекло,
ні рай
