Намарилось
Скотилось сонце ген, за віражі,
Упали роси на шовкові трави,
Згасає день, в вечірнім міражі,
І солов"ї беруть свої октави.
Ступила Нічка на стежки дібров,
Шепоче Вітер їй свої сонети,
А Місяць гладить коси знову й знов,
Звучать для неї зоряні кларнети.
Жадає День, торкнутися Її,
І з вуст палких напитися отрути,
Ввійти рАзом у хвилі вогняні,
Й тремтіти від солодкої спокути.
Вона, у мріях, вже давно Його,
В обіймах ніжних Зіркою згорає,
Летить....Цвіте....Сіяє...Тане....О-о-о!!!!!!
Їх сонячний серпанок роз"єднає.
Вже Ніч стоїть, сама на рубежі,
А День з-за обрію стрімливо виринає,
Дарує їй цілунок на межі,
І ось, вона уже за виднокраєм.
9/14/2015
