ШЛЯХ АСКЕТА

Павутиною тріщин змережані принципів стіни.

Кожен прагне лишити на них свій безпрограшний слід.

Власний шлях на фундаменті досвіду,

ба навіть, хибний – але самостійний!

Краще йти манівцями від стада, ніж бути в числі;

лобом битися: впертість цапина прорубує вікна.

Хай не вірять!

Невіра – теж віра. Але для слабких.

Примхам радників (хай хоч і тричі досвідчених!)

вільна душа – непідзвітна.

Вкриті гулями, сиві лобища,

однак,

не досвідченіші

за лобки.

Давня звичка – мотати на вус і складати в шкатулку,

з наречених робити приречених змахом руки.

Від отрути всевладдя порадник мутує

в гидкого, потворного Ктулху,

що поклони йому відбивають старі моряки.

Чорноризники гупають в двері, колотять у стіни.

Храм душі, мов будівля під знесення, важко двигтить.

Нелегка, часом, ноша аскета,

що шлях свій і ціль

обирав самостійно.

Та нестерпніше –

під каблуком настанов

від незміреної

ваготи.

Візьміть участь в обговоренні