Зимова незнайомка

з рубрики / циклу «Від музи»

Не дивуйтесь, вона справді ніжна.
Як погляните лиш в вікно -
тихо грається з вітром знову,
стелить з снігом повсюди добро.

Ти зупиняєш помахом руки

Відчуття смутку дикого, печалі,

Ніхто не знає про твої думки,

Тебе як спинять, ти знов підеш далі.

Заграє в серці тихий дзвін весни,

Ти крикнеш злякано, як ніжна пташка,

Душі твоїй так хочеться зими,

Тепло зустріти боляче та й важко.

Не зна чому, ти - ніжна і холодна,

Твій погляд льодянить, а серце - гріє,

Буваєш ти жорстока трохи, згодна,

Але так мало ж, лиш як сутеніє.

Твій друг - зима, а ти - як помічниця.

Літаєш і фарбуєш білим все,

Щодня ти чуєш як шумить на залізниці,

І сумно трохи, що щодень вітрець тебе несе.

Загинеш швидко, зникнеш просто,

Коли надворі квіти зацвітуть,

Як будуть танути бурульки гострі,

Весна й тепло в дерева зелень заплетуть

Ти просто та, яка живе лиш снігом,

Холодна, та для мене - не така,

Ти ніжно знов надворі граєш з вітром,

І досить часто дуже мила і м`яка.