У саду безнадії зацвів одиноко сандал...
У саду безнадії зацвів одиноко сандал...
Я сп`яніла ураз від його бальзамічного трунку.
Химоро́днице-Доле, навіщо відкрила портал,
Із якого кохання втекло за життєві лаштунки?
Більш не йнятиму віри словам! Не чекатиму дій!
Оніміли думки, припинили шалені двобої.
Та невже тобі, осене, хитрій, зухвало-рудій,
Заманулось зіпхати любов до тюрми боргової?!
Переповнені смутком ковші заримованих душ,
У граалі сердець запливають річки жовтоводі.
Чарівнице-Фортуно, не руш світлі мрії, не руш!
Залиши мені віри у нього хоча би наспо́ді.
