Поле спогадів...

для тих, кому давно за 60

Розквітли буйнії колосся,

У нашім полі навесні,

Там, де вдихав моє волосся,

Й долоні цілував мої.

З тобою були іще юні,

Сімнадцять-вісімнадцять літ.

Такі гарячі і бездумні,

Любили цілий білий світ.

З тобою бігали у полі,

За руку ти мене тримав,

Вмивали роси босі ноги,

І пан павук тенет наткав.

Посеред поля у колоссі,

З тобою були ми давно,

Ти цілував моє волосся,

Й моє блискучеє чоло.

Ми так любили і мовчали,

То гріх і сором. Просто встид.

І мовчки палко ми кохали,

Про це знав Бог і краєвид.

І знали ми. Нікого більше,

Тоді із нами не було.

Тоді писав мені ти вірші,

І цілував моє чоло.

Такі веселі й безтурботні,

З тобою ми були колись.

Та зранку якось по суботі,

Ми так жорстоко розійшлись.

Не було смутку і печалі,

Не було туги, тільки жаль.

Колись з тобою так кохали,

Та зник кохання наш врожай.

Дозріли золоті колосся,

А ми поси́віли давно.

Та в спогадах ми все ще босі,

Разом у полі мовчимо...

Україна, 28.10.2015 р.