Не про любов
Коли мовчать світи і голоси
а зорі плачуть дрібненькими й холодними дощами
я розмовляю з мертвим листям під ногами
обірваним
розкиданим вчорашніми вітрами
опалим листям ще молодих горіхів
і не по тугу
в’язку як глина що не знає гончара
не про бажання
у мене їх немає
навіщо говорити ні про що
в мені пустеля
камінь і пісок
і так бракує сліз цієї ночі
та пори все я не іду крізь дюни
збираю камінь
вкладаючи у стіни
у мури
вежі
арки і шпилі
будую храм
а може лиш гробницю
витісуючи голіруч козацький хрест
на верхню баню
з надією
що після всіх
змарнованих
убитих мною днів
біля того хреста
якимось дивом
ростиме деревце
руйнуючи згромаджене каміння
