Марне ‘‘ Бе – е’’
Сонце зрідка у віконечку зітхає,
Свідомість ніжно легкий промінь шелестить.
У рідних стінах шум марудний затихає,
І лише тут, здається, спокій вічно спить.
Скільки ж нас, що утекли по своїй волі
В неволю сутінок і марних нарікань.
Броня дверей не захистить від злої долі,
Що наче глист пролазить за свідому грань.
І хоч ти вікна замуруєш – все намарно!
Не гнеться світ, а лиш прискорюється час.
Думки у крайності загналися попарно.
В який куток піде останній від них пас?
Життя вмивалось у престижнім колориті.
Немає значення тепер, де ти літав.
Останні роки, дні, години в дім зашиті.
Нехай і гарний. Ти за нього Рай продав.
Та чи існує він, чи марні сподівання
Даються нам, щоб смирно йти по цій землі?
Як стадо вівців, що пробекало бажання,
Коли вже пізно ! Як в буденнім сні!!!
