Не покидають її люди...
А я чужий, а я не звiдси
I не прижитися менi,
Мене додому серце кличе
I я лечу туди у снi.
Лечу вночi i на свiтанку,
Та все не можу долетiть,
I прокидаюся уранцi...
Ой, як душа моя болить.
Болить за рiдну Батькiвщину,
За мiй знедолений нарiд,
За стомлену в чеканнi землю,
За всiх розкиданих сирiт.
Чом вони можуть, чим ми гiршi?
Хто менi може пояснить?
Прокиньтесь, любi українцi,
I всiм у свiтi доведiть!
Що є така земля-країна
З iм`ям красивим-Україна.
I там живуть заможно всюди,
Не покидають її люди.
Не покидають, не тiкають,
Як вiд прокази, чи чуми...
Там хлiбом-сiллю зустрiчають,
Як повелось в старi часи.
В старi часи, бо так водилось,
По всiй, по Київськiй Pусi...
Та все пройшло, та все змiнилось,
Чи ще вiдродиться, коли?
Чи повернуть додому люди?
На землю зрошену слiзьми,
Бо їх розкидало повсюди,
Тепер ти спробуй їх збери...
Важкi часи, важка година,
О пiдiймися Україна!
Заколосись в полях пшениця,
Щоб люди жили, як годиться.
До вас в високих кабiнетах,
Слова правдивi i cyмнi:
- Продались ви, як вже бувало,
Як продавалися завжди.
Як продавалися монголам,
Полякам, туркам чи Москвi
I долю нашу на неволю,
Мiняли потай на грошi.
На зубожiлому народi,
На цих натруджених руках,
Ви пiднiмались, як по сходах
На полiтичних поверхах.
Та час прийде, терпець вiрветься,
Додолу вниз полeтите..
Народ мiй бiдний схаменеться
І як потрiбно заживе.
I вже тодi нiхто не зможе,
Людей тих вiльних обдурить.
I повернуть додому дiти,
Щоб жити, вiрить i любить.
Чом вони можуть, чим ми гiршi?
Хто менi може пояснить?
Прокиньтесь, любi українцi,
I всiм у свiтi доведiть!
Що є така земля-країна
З iм`ям красивим - Україна
I там живуть заможно всюди,
Не покидають її люди...
Буенос Айрес (Аргентина), 1997