Тетяна Чорновіл Диво зачарованого сонця
З-за нічної застиглої тиші
Зачароване сонце встає.
Легковійні чуття все лункіші
Переповнюють серце моє.
І не знати – відлунюють скроні
Чи ледь чутні світання сліди,
Злину в сон чи розтану в полоні
Палахкого зітхання води.
Хвилі стишені манять волого
Крізь імли золотаву ясу.
Зачерпну трохи дива лункого
І в долонях тобі принесу.
26.11.2015 23:58 Ганна Коназюк => © |
 Надзвичайно красивий вірш!!! |
26.11.2015 23:54 Люлька Ніна => © |
 Чудова поезія! Для душі і для серця. |
24.11.2015 23:52 Марієчка Коваль => © |
 Ну, звичайно, злину в сон! :) Гарно. |
24.11.2015 21:45 Тадм => © |
 красиво!! |
23.11.2015 17:31 Георгій Грищенко => © |
 Чудово, неймовірно поетично. Дякую за задоволення. |
23.11.2015 02:03 Серго Сокольник => © |
 То несіть, Таню) Прийму))) |
22.11.2015 19:54 Антоніна Грицаюк => © |
 Казкова поезія! Ніби поринула у інший світ без війни, лиха... |
22.11.2015 19:37 Ольга Шнуренко => © |
 Світанок сонця - це магічне і чарівне дійство, ні з чим незрівняне, хоча є й інші цікаві явища природи в атмосфері. Мені подобалося спостерігати за народженням дня на морі, коли можна було зробити такий ракурс фото, що сонце буде на долоні... |