Книжкові сльози
Упали ті сльози. Не знаю, від чого.
Холодні і тихі стекли по щоці.
Для смутку-сказали б-Не мала нічого.
Лиш книгу тримала у лівій руці.
Так дивно, напевно, що плакати можна,
Від вигадки просто, у книзі про час,
Як ловиш захоплено слово те кожне,
І плачеш, як образ в історії згас.
Не смуток це звісно... Емоції просто?
Ці сльози несправжні.. Чи так, а чи ні?
Чому нам відчутно всю книгу так гостро?
І гАряче мов би, як там- все в вогні?..
Ми- люди. Ми здатні до ніжності, справді,
Ми, певно, дівчата, жаліємо так?..
Героїв вподобали просто насправді,
"Мав добреє серце. Славетний юнак."
Чи так, а чи ні, сперечатись не варто.
Ми віримо, любим. Так само-в книжках.
Сприймаємо горе, відчутні нам жарти,
Ми йдемо із ними по їхніх стежках...
