Стара жінка
Стоїть стара домівка
На березі ріки,
Живе стара там жінка
Самотня вже роки.
Не часто їздять гості
До неї у село,
Всі друзі на погості,
Старій вже скоро сто.
Таке життя прожити
Не поле перейти,
Тож звикла все робити,
Щоб вижити змогти.
Був чоловік у неї,
Пішов він в інший світ
Вже осені тієї,
Як добрий сивий дід.
Роз’їхались синочки,
У місті всі живуть,
Сини є в них і дочки,
До себе жити звуть.
Та матінка не хоче
Кидати рідний дім,
Де курочка сокоче,
Бо рідне тут все в нім.
Стару не розуміють
Онуки і сини,
Примусити не сміють
Й гостюють щовесни.
Стоїть стара домівка
На березі ріки,
Померла уже жінка,
Проживши в ній роки.
Така у неї доля,
Триматись сотню літ
Й піти з життя мов з поля
У зовсім інший світ.
А діти та онуки
Поплакали й пішли,
Місцеві ж чули звуки,
То небеса гули.
м. Київ, 18.04.15.
