Чому так важко не закохатись?
Яка болюча дитяча закоханість,
Вдаряє в груди відчаєм враз,
Коли душа така ще полохана,
Вмиває слізками біль свій щораз.
Пускає промені тихо, лякливо так,
Блукає з місяцем, радіє світові,
І раптом - чіпиться на чійсь гак,
Впотаючи у чужому сміхові.
Так дивно щось таке собі відчути,
Коли живеш дитинством надворі,
Коли когось силкуєшся забути,
А потім - та й чекаєш до зорі...
Чому так важко лиш не закохатись?
Сміятись тихо почуттям своїм,
Тоді і долі геть вже не страхатись,
Коли постукує у небі грім.
Все ж ми - діти, ну то й що ж поробиш,
Коли тримати серце не змогли,
Тепер зі сміхом тут чомусь знов ходиш,
Мов того шансу, ждеш тепер зими.