Звичка
Маленький фан і його думки
Звикаєш до його дзвінків, повідомлень, компліментів. Миришся, і навіть переймаєш його звичку їсти солоне, пити молоко, любити ранок, їсти шоколад, багато писати, слухати метал, дивитись триллери, фотографувати природу, задавати питання, мовчки спостерігати, щиро сміятися, пристрасно цілуватися, відкривати очі на світ, читати демотиватори, пити глінтвейн, курити.
Звикаєш до думки що він з тобою, у якому б статусі ви не були, але ж разом. Плануєш святкування спільного дня народження, хоча до нього півроку, прагнеш поїхати на літо туди куди і він. Мрієш одного дня опинитися в його об`єктиві фотокамери, мрієш щоб хоч раз свій нарис він написав про тебе, щоб пісня, яку він тобі дає слухати була про тебе. Щоб в твоїй шафі з"явились його речі, в голові його думки, в рамці його фото, спільне із тобою.
Більше за все бажаєш мати спільні із ним спогади, мрії, вподобання, плани, риси характеру, поведінку, думки.
Дивно? Мабуть, але це єдине про шо ти могла думати. Але все повертається на круги своя. І ось, ти знову сама, без дзвінків, уваги, поцілунків, обіймів, мрій і без бажання жити без нього. А він вже дарує із подвійною силою це все їй, своїй любові. Вона для нього єдина, неповторна, незвичайна, кохана, незрівнянна, прекрасна, його.
Що залишається тобі? хм... пам`ять і посмішка про все що було, і ностальгія за тим чого ніколи не буде. Назавжди твій маленький фан...
Луцьк, 21.01.2011
