КАЯТТЯ
Доля молодість згадала,
До віршування спонукала.
Було колись, вірші писав,
Та у науку шлях обрав.
Що тепер про це казати,
Є що згадати й написати.
Наукою з життям змагався,
Робив, творив і спілкувався.
У Всесоюзному працював,
Там повагу й шану мав.
Та Україна щира, мила
Завжди вабила й боліла.
То як самостійною стала,
На передній край призвала.
(Мала на це певні підстави -
В Союзі над ринком працювали).
В перші ряди сміло став,
З вітряками воював.
Став піонером приватизації,
Акціонування і корпоратизації.
Творив підприємства, товариства,
Всякі компанії барвисті.
Завдяки набутому професіоналізму,
Будував основи народного капіталізму.
З людьми на заводах працював,
Проектував, узгоджував, виступав.
Та не додумав, не доробив,
Встиг не все, не те вчинив.
Не врахував людську природу -
Підлість, заздрість і жадобу.
Жага влади, багатства і сили
Верхівку всю заполонила!
Тисячам трударів на шкоду
Наші зусилля ішли у воду.
Не вистачило професіоналізму
Для народного капіталізму!
Замість всенародної приватизації
Маєм шахрайську «прихватизацію».
У Штатах народним капіталізм стає,
А нам Бог щастя не дає!
Прагматичні і далекоглядні Штати
Вміють власністю пов’язати.
Нам верхи вчинили остракізм:
Маємо кримінальний капіталізм!
Отже, на старість – сум’яття,
Й перед робітниками – каяття,
За те, що разом хотіли стати,
Державу для людей збудувати.
Тепер на роботу не спішу,
Замість мемуарів - вірші пишу,
Минуле в думках перебираю,
Караюсь, мучуся і каюсь.
Бо лобом стінку не пробив,
Помилок стільки наробив!
Та долю й Бога я не лаю,
З гідністю свій Хрест приймаю!
*
Вірю Богу Єдиному на Небі,
Вчинкам переконливо благородним,
Бо як довго дивишся в Безодню –
Безодня дивиться у Тебе!
м. Київ., 18.11. 2011р.
