Закинута…
Закинута… в холодну далечінь,
Куди і промінь сонця не дістане.
Де крига, лід, немає відчуттів.
Немає болю, серце замерзає.
Закинута тобою,мов в полон.
Немов у прірву скинута брехнею.
Наче заклювала диким орлом,
Навіщо ти мене поранив нею.
А я так вірила в споріднені серця,
Що ця любов, нам послана із неба.
Два різні тіла, та одна душа,
І кров,що так бурлить у венах.
Я віру цю,наївно берегла,
Мов квітку подаровану тобою.
Як символ ніжності, любові та добра…
Ох почуття… я стала їм рабою.
Вони мені кайдани одягли
Ще в той момент, коли тебе зустріла.
Коли моєї ти торкнувсь руки,
Коли всередині душа стремтіла.
Навіщо доля зустріч берегла?
Якщо у тебе почуттів немає.
Коли для тебе я - «іще одна»,
Наївна, що так віддано кохає.
20.01.2011 р.