Врятуй
Одного чергового недозимового вечора,
Коли вино вже не бере, бо з кров`ю в танці возз`єдналося.
Ховаючись, втікаючи від себе та самотності,
Кілька рядків у голові для тебе назбиралося.
Сиджу, мовчу... нестерпно закричати хочеться!
І знищити усе навколо й спопелити!
Хоч розум каже: "Далі! Далі жити!"
А серце стогне: "НІ! Не перестану я любити!"
Вони кричать один на одного немов оскаженілі!
Вже чути, як у когось хрустить кістка.
Іще один удар! Сильніше! Ще сильніше!
Він взяв серце за горло! Досить! Досить!
Воно пручається! Не вміє далі жити-нелюбити!
І плаче бідне, кров`ю захлинається!
З останніх сил крутитись намагається.
Кричить мені: "Рятуй! Зроби щось!
Одне ж я в тебе! Більш не буде!"
А я його не чую, чи не хочу...
І тут останній штрих! Не витримало бідне! Зупинилося!
Добив скотина! В черговий раз я став самотнім...
Протверезівши, я згадав про друга свого.
Кажу: "Ти як? Ти чуєш? Де ти? Все нормально?"
Та слів не чути жодних. Мов у морзі.
Психоделічний стан якийсь. Так страшно нереально!
Коли сказав прощай - назад не повертаються.
Не можна повернути час і вчинки, дії..
Я ще колись у когось закохаюся.
Когось пригорну, ніжно полелію..
Колись... мабуть колись, та не сьогодні.
Я хочу подивитись нову серію.
Замовити іще вина, напитись.
Зайти під руки з кимось не в свою оселю.
А ти живи! Так світло! Гарно! Весело! Щасливо!
Нехай тобі погані люди не стрічаються!
Люби, що сили є! Як вмієш - незрадливо!
Врятуй себе від мене. Коли кажуть прощай - не повертаються.
Львів, 29.12.2015
