А журавлi летять за море...

З обжитих мiсць, де все знайоме, 

Де шелест трав i шум листви, 

Поля, долини i дiброви, 

I величавiї лiси. 

Отой струмок, що у ярузi, 

Той смак солодкої води, 

I темну нiч, цi очi-зopi, 

Не заберете їх туди. 

А вони звуть, а вони плачуть, 

За тими, хто кидає їх, 

Можливо бiльше не побачать 

I не почують вже про них. 

Сумують тi, сумують другi, 

Шепоче серце: "Залишись, 

Бо тут рiдня, знайомi, друзi, 

Чи ще зустрiнетесь колись?" 

А журавлi летять за море, 

О Боже мiй, навiщо це, 

Чого летять i що їх гонить? 

Там все не так, там все чуже. 

Звичайно, можна нам змiниться, 

Тай звикнути, спокiйно жить, 

Та по ночах, земля насниться, 

Я чую, кличе - "Повернiть". 

Твоя земля,твоя домiвка, 

Могили прадiдiв, батькiв, 

Ти їх корiння, їхня гiлка, 

Та зараз ти мiж журавлiв. 

Спустись додолу, вiдкрий очi, 

Не треба тих чужих свiтiв, 

Згадай отi чарiвнi ночi, 

Бо ж ти без них осиротiв. 

Дивись поспiла вже калина, 

Немає слiв, яка краса, 

Вже пiдросла твоя дитина, 

А ти усе не поверта. 

Та ось журавль, один у небi... 

Один у небi, без ключа, 

Невже у темрявi згубився? 

Куди летить, чого шука? 

А далi ключ той журавлиний, 

Летить додому поспiша, 

У край той рiдний i єдиний, 

Бо iншого для них нема. 

А журавлi летять додому, 

Верта назад з чужих країв 

Чого летять i що їх гонить? 

На землю прадiдiв, батькiв.