25.01.2011 00:00
-
481
    
  - | -  
 © Ігор Волощук

Якби ж то знав...

Так, я збираюся в дорогу, 

Чомусь тривожно на душi, 

Чим винуватий перед Богом? 

Запитую, як i тодi. 


Менi здавалось вже забувся, 

Змирився з тим, давно пройшло, 

Страшний той сон знов повернувся, 

На серцi pану обпекло. 


Сльоза бринить, туманить очi, 

Стара картина постає, 

Я у селi i пiзня осiнь, 

Прощання з батьком настає. 


Вiн притискає до грудей, 

Цiлує тричi, як годиться, 

Так повелось у нас в людей, 

I так хотiлось залишиться. 


Вже вiддалившись, озирнувся 

I кинув оком в його бiк, 

Молився вiн, щоб повернувся, 

Щоб дочекатись мене мiг. 


Не знав, що то було прощання, 

Не вiрю досi, що пiшов, 

Лише в душi гiрке зiзнання, 

Що не побачу його знов. 


Мiж фотографiй, бiля лiжка, 

Останнiй лист його висить, 

А бiля нього чорна стрiчка, 

Неначе плачить i кричить. 


Неначе б`є, неначе ранить 

То найболючiше в життi, 

Хто пережив, - той не обманить, 

Повiрте напiвсиротi. 


Його нема, та вiн все з нами, 

Садок батькiвський, це вiн теж, 

Маленька хата з димарями, 

Де пiвень-птах - не розбереш. 

 

У щепах вiн, якi сумують 

I cмак плодiв - напiвгiркий, 

Вони ростуть, вони квiтують, 

Нагадують нам про батькiв. 


Життя людей вiд батька - сину, 

Так обновляється весь рiд, 

Але ножем пiдступно в спину, 

Не зрозумiть цього, як слiд 


Чом так жорстоко i невчасно, 

Кидає доля виклик свiй? 

Це так болюче, це так страшно, 

Застати дiм напiвпустий. 


Так, я збираюся в дорогу, 

Себе вже вкотре запитав, 

Чим винуватий перед Богом? 

Якби ж то знав, якби ж то знав... 

 



Буенос Айрес (Аргентина), 1998 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!