В заметільну ніч
віршування в окупації
нічка темна при свічах завертілася.
тінь тонесенька якась там уздрілася.
і торкалися до вуст бліді пальці рук,
з шумом віял розгорнув чорні крила крук -
і не стало в тій пітьмі ані зірочки,
ані спалаху, ні блиску, ні іскриночки,
а і обрій у зорю ледь окреслений
у завісах, в їдкий дим перелесника.
...заревіли там логИ,
б"ють хвостами щоснаги
в тулумбасища.
там чаклують чаклуни
і катають валуни,
виють відьми, відьмаки
мнуть мов скло льодяники,
в чані ласощі.
там усе не до пуття -
непутяще до буття,
в оці бісики;
й лиси, миші та щури
не вилазять із нори;
швенді, п"яні шатуни
зазирають в білі сни,
в хугу писками.
з хруском кроком колить лід,
в степ крізь ліс крокує дід,
хльоста пугою
і рожевий розсвіт п"є,
і щосили хугу б"є,
в білім пеклі велет кат
світ гортає безліч крат,
ставить стугами...
віє віхола і стогне, з болю стелиться
і кричить пітьма в вітрах у істериці
і кида снігам услід лід камІнцями,
наїжачилась уся гостро глицями.
у зірковосвітлий світ ночі очками
дивить, тане - відійде швидко крочками,
впаде тінню тонко...тінь спить від місяця
і у тиші вмить життя все окреслиться...
лога - звір на дні моря (тут: море - море пітьми)
