ДУМА ПРО ШЕВЧЕНКА
«Шевченко писал простые,
незамысловатые стихи
на малопонятном
южно – русском наречии»
Ф. В. Разумовский,
Россия, ТК «Культура»,
программа «Кто мы?», 1992г.
У епіграфі - пещерність,
Хоч прізвище й наше:
Козак Розум – граф Розумовський.
Пора прозріти, Раша!
Довго думав та вагався
Аж тіло тремтіло,
Врешті – решт таки зібрався-
Богом сподобило.
Батько мови, тож попробуй
Щось не так сказати:
Скрізь - початки та основи-
Можуть розтерзати!
Звичайно, що він людина
Зовсім не звичайна,
Такий один в Україні -
Думка одностайна!
Щоб не вмерла України
Ні слава, ні воля,
Як Бог, поклав для почину
Слово в її долю.
Є Пушкін, Купала, Міцкевич -
Любим їх й читаєм,
Та такого як Шевченко
Ні в кого немає!
Як не є, але на совість
Вірші розглядаю:
Рими, ритми та образність.
…Розмір шкутильгає?
Емоційність зашкалює,
Думка надглибинна,
Точність логіки вражає,
Співучість невпинна.
Метафори випливають,
Правда скрізь панує,
Серце крає, душу травить,
Сварить чи віншує.
Не рахує він склади,
Наголос не ставить,
А з душею і завжди
Рве кайдани, славить.
Де русалки випливають,
Шумлять верболози,
Душу й серце розриває,
Сміється крізь сльози.
На всіх і всім в усіх справах
Є добра порада,
На свободі чи в кайданах,
Проти зваби й зради.
Своя земля, чужі діла,
Пани, кати, діти,
Доля є чи ще нама,
Де кому подітись.
Брати мої, сестри мої,
Соколи й ворони,
Тут співають солов’ї,
Волі дзвонять дзвони.
Нема в інших таких віршів
Та й такого батька,
Щоб сказати так зумів він
Про нашого брата.
Писав вірші добрим серцем,
Здобряв рясно кров’ю,
Сонцем, вітром, цвітом, перцем,
Напував любов’ю.
«Реве та стогне» заспівали,
Встали, що сиділи,
В очах сльози заблищали,
Тілом затремтіли.
Серцем писав і до серця,
В душу проникає,
Лиш справжньому українцю
Це Господь являє.
Добрий, любий, щирий батьку,
Святая людина,
Рідне серце без залишку,
Душа України.
Наше національне божество,
Сакральність, святиня,
Слава Богу, що збулось
Й навіки від нині.
Двісті років, як без тебе,
Поете геніальний,
Завжди з нами, всюди треба,
Всяк час актуальний.
Що за сила його слово, -
Думи, мрії, муки,
Народ вигострив сокиру,
Взяв майбутнє в руки.
Творіть, діти, свою долю
У рідному краю,
В своїй хаті, в своїм полі -
Пророк нас благає!
м. Київ, 3.02. 2014р.