Плеяд недогаптоване склепіння
Рушник небесний майстерниця ніч,
Гаптує зорянистим візерунком.
Коса туманить до ріки з-за пліч.
Вкриває воду шовковистим трунком.
Сріблить у пальцях голка - молодик,
Запалюючи золоті сузір’я,
Що сіють погляд світових владик
З байдужого, простиглого безмір’я.
Задерши морду жеребець курган,
Підморгує волошкооко диву.
Його пастух, бешкетний вітрюган,
Повівом ніжить ковиласту гриву…
Шукає перепілка межи трав
Першопромінне росяне каміння.
Марніє в світлі вранішніх заграв,
