Про ГІДНІСТЬ ЛЮДСЬКУ і дещо інше

з рубрики / циклу «Героїчне та іронічне»

Себе пам’ятаючи,

Зберігаю душу…

Себе зневажаючи,

Кланятися мушу –

злодійкуватій владі,

череватому дяді…

бородатому попові,

хитромудрому дякові…

Чом не тому козаку, що сабелька на боку?

А йому – не треба! Вільний він далебі…

Наче вітер, мов хмарина –

Серцем він до Бога лине.

Тож неправду він рубає,

Будяки страшні збиває!

Де козак такий родився –

Там і янгол оселився.

То – козак Мамай… То – Сила.

Народився янгол білий.

Меч його – правдиве Слово,

Ворог – гідра стоголова…

Хижі голови рубає,

Крила людям розправляє:

«По землі ступайте, люди,

Бог за теє не осудить!

Знайте чин і власне право,

Бо Життя – то переправа.

То – паром між берегами…

Не чиясь чужа програма.

І не рабство – хитре, підле…

Не шантаж… А розум світлий!