01.02.2011 12:20
-
6405
    
  6 | 10  
 © Валерія Міранська

Географія

Для тебе - осінь, що вкриває листям місто, півснами огортає мляві душі 

Раптових тіней, що в кутках небес шукають прихисток чи волю. 

Для тебе - неосяжні маси океану і геть маленький клаптик рятівної суші 

Де всі будинки одяглись у світло-жовтий колір. 

Тобі я присвятила кожен зорепад в обіймах незлічених міст 

В котрі мене відносили на крилах металеві пави 

Тобі я адресую вірш, легенду, пісню, думку або лист 

Народжені в півсвітлі Бонну і Оттави. 

Для тебе з надр - назовні котяться скарби віків 

Мої забуті, випещені осінню легенди 

Веселі станси згублених у водах моряків 

І сонно-терпкий присмак різнотрав’я на фазенді. 

Для тебе - стиглий хміль рубінових озер 

В яких сплелися біль і дотик тиші 

Для тебе - шовк думок, вертинівський "Флобер" 

І вічне: "більше, швидше, вище". 

Вже десь знітилися і вицвіли колишні сни 

І у моїх обіймах ніч колише зародки туманів 

Отак раптово пролетіти з однини - 

І в пащу до цукрової омани. 

Я у Брюсселі на семи дорогах розбираю мур 

Котрий між нами вистиг льодом і дощами 

Тебе чекають Парк Бельвіль, собори, Лувр 

І ти летиш туди - прямісінько до рятівної брами. 

А потім - випаде мозаїка проблем, нових ідей, запрошень і польотів 

І я збиратимусь - у Норвіч чи Гарлем? 

А ти долатимеш, як хвилі, чийсь супротив. 

Дарма, ми повернемося туди, де жовтень плетивом прикрасив тіні вулиць 

Де розкидалися століттями сади, повітря скрізь просякнуте минулим 

Останній крок - в вологу ніч зими, де вітражами зацвітають хміль і шепіт 

Ми вилітаємо в Венецію - кіньми, запряженими в зоряну карету. 



Київ, 2/10/2010

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.01.2012 22:38  Сашко Новік 

сподобалься пави і коні в кареті