В обіймах сонного ранку

Блукаю пустими провулками старого міста, 

Вже ранок дарує сліпучу, як сонце, усмішку, 

І гра віртуозна звучить із вікна піаніста, 

А потім вплітаються звуки усі впереміжку…

Так тепло й приємно в обіймах ще сонного ранку

Нарешті відчути себе незалежно і вільно, 

Дивитись, як кава струмочком тече в філіжанку, 

Віддатись в полон ароматів п’янких добровільно…

І хмари думок відлетять, наче птахи, у вирій, 

Згадаю сьогодні лише про улюблені речі, 

Той час, коли був ти закоханий, лагідний, щирий, 

І нам було байдуже - ніч, а чи день, а чи вечір…