30.01.2016 12:30
для всіх
164
    
  4 | 4  
 © Кучеренко Олександр Васильович

НОСІЙ

НОСІЙ

Якось один чоловік, що звався носієм Слова,  

прокинувся в сезон дощів

і побачив за вікном натовп міщан у гумових чоботях.

Вони тупцялися у в’язкому багні,  

прагнучи залишити в ньому якнайбільше 

своїх найчіткіших слідів.


Але як не крути – сліди змішувалися,  

стаючи суцільною мутною калабатиною.

Тоді чоловік виніс своє Слово на балкон

і звідти спробував донести його до людей.

Але люди не чули,  

надто зайняті процесом залишання слідів.


Та й що для них вартувало те невловиме Слово?

Воно високо линуло до неба,  

лише окрайцем черкаючи дахи найвищих будинків.

В той час як земним авторитетом лишався 

вагомий, глибокий слід у драговинні.


І тоді носій замкнувся у своїй кімнатці

та взявся майструвати щось досі небачене й мудре.

Коли сезон дощів закінчився,  

чоловік вийшов на центральну площу 

розрівняв невеличку площадку на долівці

і полишив там Слово у формі чобота

з густо орнаментованою підошвою.


Через мить збіглася зграйка людей,  

щоб навперебій вмочати словочобіт носія в багнюку.

Та Слово лише вигравало від цього,  

лишаючи по собі безліч гарних чітких орнаментів.

Настав сезон посухи – і численні сліди від Слова

скам’яніли і стали тривалим нагадуванням 

про його носія

для перехожих міста.


До наступного сезону дощів.

Доки шанси знову не буде зрівняно.


© Саша Обрій.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.01.2016 09:06  Тетяна Белімова => © 

Цікава філософська мініатюра! Наштовхує на роздуми!