06.02.2016 12:59
for all
35 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Олександра

Чорний художник

Чорний художник

Я не художник. Я цього не намалюю.

Ті ніжні хмари білі. Мов в небесах птахи, 

Як сутінь ранку грає, а темрява лікує, 

Як чорні круки з неба сідають на дахи.



І пензлика такого у світі не існує.

Щоб бризнути блакиттю, розчинену із хмар, 

Як трави всю безмежність в зелене замалюють, 

І з`явиться там сонце. Холодне, мов з примар.



Я не художник. Тут бракує фарби.

Та ні, не в світі. Тут лишень, в мені.

Зелені-білі плачуть лише самотні верби.

І небо не світає в гарячому вогні.



Мені бракує фарби. Мені бракує сонця.

Злітають сині птахи, минають білі руки.

Я не тримаю барви у холоді віконця.

За вікнами знялися мов маривами круки.



Один спинився тихо, на гілку тут присівши, 

Блискуче чорне пір`я прочистив знову в час, 

Бездонні темні очі на вікна він підвівши

Розправив чорні крила, і стукнув в скло лиш раз.



Я вікна відчинила, поглянувши у очі

Бликитневому небі, і сонцю, мов зорі.

Злетів в кімнату чорний, зітканий ніби з ночі

Крук чорний, та в кімнаті, від кольору горів.



На плечі сів спокійно, спустившись м`яко зверху

І крила ледь розслабив, поглянувши кудись.

А барви малювались собі уже до верху, 

Розбавлюючи спокій в чорняво-жовту вись.



Рука торкалась пір`я, м`якого, ніби хмари, 

А небо малювалось в спокійних кольорах.

Блукали білі тіні, холодні, мов примари, 

У мене ж залишився біліти чорний птах.



Крук знявся у повітря, на гілку сів лиш тихо, 

Забрав собі у хмари і сум, й чужу печаль.

У небі пензлем дивним літав чорнявий вихор, 

Крук зникнув серед нього, не чувши слів "на жаль".



Сміялись теплі карі, тоді сумні ще очі, 

Спускався тихий вечір, шептав там щось зорі, 

Злетіли у кімнату до мене крила ночі, 

Цей птах був дійсно чорним. Та кольором - горів.

Публікації: Олександра

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись