Згадка весни, літа, осені
Як тільки весна настає
Пригадує кожен своє
Найперше кохання в житті
І клятви любовні святі.
На думку спадає та мить,
Як став із коханою жить,
Для тебе змінивсь тоді час,
Все в світі було лиш для вас.
Приємно згадати тобі,
Як добре жилося тоді,
Був повен ти сили й добра,
Була то щаслива пора.
Як літо вступає в права,
Пригадуєш мудрі слова -
Прожити не ниву пройти,
Приходиться всяке знайти.
Хотілося праведно жить,
Нікому щоб зла не зробить,
Реалії ж в світі такі,
Що гинуть правдиві й слабкі.
З брехнею міг світом пройти,
Ти ж знав - шлях назад не знайти,
Колись тебе лихо впійма
І доля скарає сама.
Дружину згадаєш й дітей,
Роботу і добрих людей,
Завзятість і сірість життя,
Душа ж вимага каяття.
Прости нам, о Боже, гріхи,
Душею бували глухі,
Не чули ми стогін чужий,
На поміч не йшли ми мерщій.
Ось осінь похмура прийшла,
Десь сірую фарбу знайшла,
Розплакалась зразу дощем,
Замурзаним блима лицем.
І в пору таку ось сумну
Згадаєш ти маму й труну,
Душа засльозиться сама,
Бо матері більше нема.
І друзі ідуть вже туди
Звідкіль їм уже не прийти,
А в тебе багато ще справ,
Не все ти зробив і пізнав.
Ти в пору таку не сумуй,
Готуйся і зиму зимуй,
Прийде ще за нею весна,
Тебе знов відродить вона.
м. Київ, 03.05.98.
