11.02.2016 13:41
for all
97 views
    
rating - | no usr.
 © Єва Фомичева

Непрошені люди

Ходили шляхами непрошені люди

Тинялися, нудились вони всюди.

Вбивали надії останніх думок, 

У собі не зробивши і крок.

-----------------


Тікали від світу в ніяке нікуди, 

Забувши, що нині вони, як приблуди.

Забувши, що сонце ранесенько сходить, 

Що місяць у ніченьку з зірками бродить.


Тікали й не знали: куди подадуться, 

Чи зможе там доля ще їм усміхнуться.

У міріадах зірок згубитись зуміли, 

Тоді, як у мирі гранати дзвеніли.


Тоді, як той мир поставав у негоду, 

Псував у житті чи не кожну погоду.

Не було вже миру, не було й буття, 

Лишилось гнітюче, страшне забуття.


А люди все йшли і блукали роками, 

Ховалися в небі, отам – за зірками.

Ходили-бродили, надії плекали, 

Та не помітили, що заблукали …



м.Київ, 10.02.2016

Публікації: Єва Фомичева

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 11.02.2016 18:35  Сліпокоєнко Роман => © 

Найгірше тікати від самого себе і постійно перебувати у пошуках свого Я, іноді це триває все життя