Непрошені люди

з рубрики / циклу «Вірші»

Ходили шляхами непрошені люди,

Тинялися, нудились вони всюди.

Вбивали надії останніх думок,

У собі не зробивши і крок.

-----------------

Тікали від світу в ніяке нікуди,

Забувши, що нині вони, як приблуди.

Забувши, що сонце ранесенько сходить,

Що місяць у ніченьку з зірками бродить.

Тікали й не знали: куди подадуться,

Чи зможе там доля ще їм усміхнуться.

У міріадах зірок згубитись зуміли,

Тоді, як у мирі гранати дзвеніли.

Тоді, як той мир поставав у негоду,

Псував у житті чи не кожну погоду.

Не було вже миру, не було й буття,

Лишилось гнітюче, страшне забуття.

А люди все йшли і блукали роками,

Ховалися в небі, отам – за зірками.

Ходили-бродили, надії плекали,

Та не помітили, що заблукали …

м.Київ, 10.02.2016