Непрошені люди
з рубрики / циклу «Вірші»
Ходили шляхами непрошені люди,
Тинялися, нудились вони всюди.
Вбивали надії останніх думок,
У собі не зробивши і крок.
-----------------
Тікали від світу в ніяке нікуди,
Забувши, що нині вони, як приблуди.
Забувши, що сонце ранесенько сходить,
Що місяць у ніченьку з зірками бродить.
Тікали й не знали: куди подадуться,
Чи зможе там доля ще їм усміхнуться.
У міріадах зірок згубитись зуміли,
Тоді, як у мирі гранати дзвеніли.
Тоді, як той мир поставав у негоду,
Псував у житті чи не кожну погоду.
Не було вже миру, не було й буття,
Лишилось гнітюче, страшне забуття.
А люди все йшли і блукали роками,
Ховалися в небі, отам – за зірками.
Ходили-бродили, надії плекали,
Та не помітили, що заблукали …
м.Київ, 10.02.2016
