ШЕПОЧУ ЛЮБОВ
На відстані подиху я
у зіницях огнистих
Коханої бачу
у хмари огорнуту душу.
І груди наповнюю
маревом ночі імлистим,
Вслухаюся серцем
в кохання зодягнену тишу.
Торкаюсь рукою –
смакую ту трепетну ніжність,
Котра розквітає
у тілі моєму весною.
І, наче водою,
всі зими мої білосніжні,
Мене покидають,
Коли вона поруч зі мною.
Себе розчиняю
в горнилі коханих обіймів,
Цілую вуста і
пробуджую літо спекотне…
Кохання пером я на тілі,
мов аркуші білім –
Шепочу любов, наче вперше,
насправді вже вкотре.
