Леді із сфінксом
Лискуча фіранка хвилясто спадає на крісло,
Надворі, над річкою, - тисяча смужечок-тіней.
Які ж ми, мій сфінксе домашній, однакові й різні,
Які ж ми обоє тремкі, ілюзійні створіння!
Так само сердитий на людство – й тобі це не личить.
Так само байдужий до лицарів, князів і принців.
Лягай коло крісла. Вперед, розкажи мені притчу,
А я відгадаю мораль, як вже звикла з дитинства.
Змалюй мені в притчі, як люблять, й кохання те – справжнє,
І як це – не спис, а троянду кидати із вікон.
Ти знаєш різницю між нами? Ти, сфінксе, - домашній.
А я – неприручена, вільна, самотня і дика.
