Оля Стасюк Місто, що не стало домом
Гомонять трамвайні колії,
Тіні чорні й незнайомі.
Їду, стомлена, зневолена
Множу вікна, хмари й куполи,
Додаю до цього древність.
У карнизах, геть насуплених,
Таїна горить й непевність.
Щось двори ховають сторожко,
Затихають людні площі.
Але ж, леле, як тут хороше!
Ніби на далекій прощі…
24.02.2016 10:36 Тетяна Белімова => © |
 Красиво! Може, ще й стане домом? |
22.02.2016 18:12 Тетяна Чорновіл => © |
 Гарно, Олю! Чудовий вірш. |
22.02.2016 15:54 Світлана Рачинська => © |
 Красиво... Радість життя просто плеще струмочками з рядків, Олю!) |
22.02.2016 12:21 Ольга Шнуренко => © |
 А яка назва цього таємничого і чарівного міста? |