Півоній небесний розквіт
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Зблідла тінню мить ночі остання,
Роз’ятривши дрімотне світання
У півоній рожевий бутон.
Крізь настуджену темінь навколо
З-за хмарин розливається кволо
Перламутру тремкий напівтон.
Із леліток духмяних нізвідки
Небо сходить сваволею квітки
У захмар’я леткому саду.
Вітер трепетну квітку колише
В хвилі злету. Між подихів лише
Пелюстками бринить на льоту.
Найніжніша пелюстка черлена
Зайнялася між вітами клена
На хмарин пустотливій межі.
А в пахучих півоній узвишші
Сни відлунює пуп’янок тиші
Дивиною розквіту душі.
