ОСІНЬ
Минулого вже не вернути,
Не прийде любов на поріг,
Залишилась тільки отрута
Гірких поцілунків твоїх.
Ні серце, ні душу не гріє
Тягуча та вистигла кров,
Я клятвам жіночим не вірю,
Не вірю у щиру любов!
За нелюба йдеш добровільно..,
Багатий, огидний, старий
Жадає тебе божевільно
І висушить мов суховій!
Кохання небесний дарунок,
Коштовну перлину весни –
Наш перший невмілий цілунок,
Як можеш, віддай, поверни!
Приречені квіти кохання
На посміх, знущання та глум.
Вишкірює ікла страждання,
І душу випалює сум…
Минулого вже не вернути,
Не прийде любов на поріг,
Хоч досі дурманить отрута
Медових цілунків твоїх.
.gif "{#}")
Красива поезія... Наше кохання буває навіть дуже щирим, але не завжди взаємним і щасливим, на жаль!....gif "{#}")
Не було б його, не було б прекрасної ностальгічної ліри про втрачене. Життя прекрасне! Усе в наших руках, правда ж?)
