Доля
І як впізнати? Може ти – то Доля.
Черкнув крилом – шукай десь на межі…
А я щодня у вихорах сваволі
Ступаю, як Русалка, на ножі.
І хто би знав, це ж може ти – крилатий.
Піднімеш в небо цим своїм «люблю» -
І я нарешті, знов, навчусь літати,
І на ножі вже більше не ступлю…
Боюсь. Набратись нелюдської скверни.
Боюсь - розбитись десь об камінці.
Я ж тиха і тоненька, як люцерна,
Таких з десяток втримаєш в руці.
А якщо ти – не Доля? Не крилатий?
А як ще до ножів докинеш скла?..
І як тебе, і як тебе впізнати?..
І як тобі віддати півжиття?..
