Стежка
Стежка вузенька – як три черевички вшир.
Стрімко біжить і звивається, ніби звір.
Йде краєм міста, ховається часом в тінь.
І оступитись безпечно – немає мін.
Може, вона б огинала якийсь плацдарм.
Мала би сотню уламків й кривавих плям.
Сірий блокпост обірвав би її вкінці,
Протизаконно пустивши на манівці.
Стежка не має воронок і не двигтить,
Тут, коло неї, не падає й не горить.
Тут, коло неї, немає дитячих тіл,
Стежка не знає, як це – вбирати біль,
Як це, вбирати кров, ніби абсорбент,
Пити вогню снарядів гіркий абсент…
Стежка не знає контузій і божевіль,
І що війна – тільки фарс це і водевіль,
І що актори там бавлять старезну смерть,
Тінь її смутку заповнивши раптом вщерть.
Стежка не знає, як це – лякатись трас,
Як це – боятися, що у траві фугас
Раптом додасть тобі пекла чи білих крил.
Стежці ніколи бігти не бракне сил.
Рватись їй треба хіба що крізь бур’яни –
Тут, де існує ця стежка, нема війни.
