Останній орел
Зникали квіти від людських щелеп.
Останній знісся степовий орел.
І помирав останній вічний степ.
Сміються трави сумно і журливо,
Колише вітер зелень навкруги...
І вже змінити напрям неможливо,
Поволі тануть квіти від туги...
У травах, випалених геть іздавна,
Лиш миші пробігають по ночам,
У цьому місці - доля непоправна.
І це не рівне всім простим речам.
Злітає птах у небо, мов зі мрії,
Неначе встав із сну степів і трав,
А вітер лиш свободу тут воліє,
Згадати час, як з мишами заграв.
На сльози не давали зовсім права.
Латали душу. Пусто. Трохи перцю.
"Ти повернувся..." - птаху грали трави,
І степ сміявся випаленим серцем.